Почесні громадяни

Гаваші Елеонора Василівна

2004 рік

Гаваші Еленора Василівна народилася 3 серпня 1940 році в м. Ужгород. Навчалася в Перечинській середній школі, а згодом закінчила медичний факультет Ужгородського Держуніверситету.

З 1963 року аж до виходу на пенсію працювала завідуючою акушерсько-гінекологічним відділенням Перечинської районної лікарні.
Заслужена, добра слава про енергійну, цілеспрямовану, вольову дівчину ширилась не тільки в селищі, але й далеко за її межами. Її працездатності можна було і дивуватись, і радіти, і по доброму заздрити. У колег по роботі чи її пацієнток складалось таке враження, що проводила в очолюваному нею акушерсько-гінекологічному відділенні 24 години на добу, керуючи, вимагаючи, виховуючи, допомагаючи, лікуючи, оглядаючи, підтримуючи і надихаючи всіх, хто з нею спілкувався якоюсь внутрішньою впевненістю в собі, в торжестві за життя.

За 33 роки роботи лікарем Гаваші Е.В. допомогла побачити світ 15620 новонародженим. Багато жінок з вдячністю згадують її високий професіоналізм, скільком вона повернула віру в життя – це сотні й сотні, а може й тисячі, бо ж приїздили до неї за порадою не тільки перечинки, але й ужгородки, мукачівки, березнянки. Лікар Е.В. Гаваші була свого роду візитною карткою Перечина, його гордістю, його медичним світилом. Під її керівництвом зростали і професійно вдосконалювались багато молодих лікарів, які потім вже самостійно ставали заслуженими авторитетами в очолюваних ними відділеннях різних лікарень області. А поряд з ними формувався, професійно зростав середній медичний персонал акушерсько-гінекологічного відділення рай лікарні, настільки підготовлений і вишколений лікарем-наставником, що жінки-породіллі сміливо довірялись акушеркам, знаючи, що за ними стоїть завжди готова прийти на допомогу Елеонора Василівна Гаваші.


Мегела Георгій Юрійович

2005 рік

Мегела Георгій Юрійович народився 19 квітня 1922 року в с. Зарічево Перечинського району у сім’ї бідняків.

В 1937 році закінчив 8 класів Зарічівської школи.

В 1955 році заочно закінчив Московський технікум міністерства паперової і деревообробної промисловості по спеціальності планування.

В 1960 році закінчив Московський фінансово-економічний інститут.
Після закінчення школи працював на сезонних роботах по вирощуванню саджанців і посадках лісів.

З травня 1939 р. по січень 1940 р. працював чорноробом на залізниці.

З січня 1940 р. по жовтень 1943 р. працював вантажником на Перечинському дерево складі.

В жовтні 1943 р. був мобілізований у піхотний полк Угорської армії у місто Весприн (Угорщина).

В червні 1944 р. піхотний полк був вивезений у село Кам’яна Станіславської області, у липні місяці того ж року був направлений проти Червоної армії. Вночі перебрався через лінію фронту на бік Червоної армії і з серпня 1944 р. до закінчення війни воював у противотанковій роті 5-го полку 3-ї бригади Чехословацького корпусу Людвіга Свободи проти фашизму. Пройшов бойовий шлях з території Польщі через Дукмо по території Чехословаччини до Праги.
Вересень 1945 року демобілізувався і повернувся до Перечина.
З грудня 1945 року почав працювати на Перечинському лісо хімкомбінаті і пройшов шлях від робітника до керівника: лаборант хімлабораторії , апаратник, начальник хімлабораторії, начальник відділу технічного контролю, начальник окремих виробничих дільниць.

З 1954 по 1955 рр. був головою профспілки.
З 1957 по 1959 рр. депутат районної ради депутатів трудящих, член виконкому райради, голова Райплану.

З жовтня 1959 року, в зв’язку з реорганізацією повернувся працювати на Перечинський ЛХК, де працював на посадах: начальником фінансово-економічного відділу, головним економістом, заступником директора по економічних питаннях, начальником відділу організації праці і зарплати. 

В квітні 1978 році пішов на пенсію.

Нагороджений двома орденами та понад 20 медалями.


Маковський Костянтин Антонович

2005 рік

Маковський Костянтин Антонович народився 1 травня 1927 року в с. Борщівка Сатанівського району Хмельницької області. 

В 1934 році пішов до Борщівської семирічної школи, яку закінчив у 1941 році.

З червня 1941р. по березень 1944 р. знаходився на території окупованої німецько-фашистськими загарбниками.

З квітня 1944 р. по січень 1945 р. працював у колгоспі «Шлях Леніна» в с. Борщівка.

10.01.1945. був призваний Сатанівським райвійськкоматом в ряди Військово-морських сил Союзу ССР і служив в складі Військово-повітряних силах Тихоокеанського флоту до 27 жовтня 1951 року.

З 9 серпня по з вересня 1945 р. брав участь у війні з імперіалістичною Японією.

В 1954 р. закінчив 10 класів і вступив на електротехнічний факультет Львівського політехнічного інституту.

У 1960 р. за направленням Міністерства лісового господарства, разом зі своєю дружиною Маковською О.А., був направлений на роботу в Перечинський лісо хімкомбінат енергетиком. Згодом райкомом був направлений на завод «Стеатит» де й працював до пенсії.

Нагороджений 18 медалями та орденами: «Великої Вітчизняної Війни», «Ветеран праці» та «За перемогу над Японією».                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        


Белень Михайло Олексійович

2005 рік

Народився 19 травня 1951 року в с. Лісковець, Міжгірського району, Закарпатської області. Скульптор. У 1971 році закінчив відділ художньої обробки дерева Ужгородського училища прикладного мистецтва.
Бажання самовиразити свої творчі задатки привело юнака в Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва. З 1977 по 1983 рік продовжує навчання під керівництвом відомих скульпторів В.Бородая, У. Борисенка, І. Макогона в Київському державному художньому інституті. Кафедрою скульптури КДХІ був рекомендований, а згодом зарахований аспірантом академічних майстерень Академії мистецтв СРСР. Тут з 1986 по 1989 роки проходив навчання в аспірантурі під керівництвом академіка В. Бородая.
Член Національної Спілки художників України з 1989 року. Заслужений художник України. Лауреат Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського за 1989 рік. Лауреат обласної комсомольської премії ім. Д. Вакарова за 1989 рік. Автор багатьох пам`ятників та меморіальних дощок на честь визначних закарпатських діячів історії та культури, зокрема Ф. Корятовича, О. Духновича, А. Волошина, Т. Ромжі, М. Мункачі, Й. Бокшая, Ф. Манайла та інших.

Протягом життя займає активну громадсько-мистецьку позицію. Був членом республіканської художньої ради із скульптури Художнього фонду України. Працював головним художником Закарпатського художньо-виробничого комбінату. Обирався членом правління Закарпатської організації Союзу художників України. Був першим організатором по створенню секції скульптури, а згодом її головою при ЗОСХ. Лауреат республіканської премії ім. М. Островського і обласної ім. Д. Вакарова(1989). Автор багатьох пам`ятників та меморіальних дошок на честь визначних закарпатських діячів історії та культури, зокрема Ф. Корятовича, О. Духновича, А. Волошина, Т. Ромжі, М. Мункачі, Й. Бокшая, Ф. Манайла та інших. Твори скульптора зберігаються в Росії: Державному Ермітажі, Третьяковській галереї, Санкт-Петербурзькому Монетному Дворі, а також в музеях України, колишнього СРСР і в найбільших колекціях світу.

Учасник художніх виставок: обласних — з 1975 року, всеукраїнських — з 1980 року, закордонних — з 1987 року.

Персональна виставка: 2001 р. — м. Ужгород.

Михайло Олексійович — людина широких поглядів і багатосторонніх інтересів. Він і скульптор-професіонал, і художник: створив серію графічних робіт «Етнографія України», і педагог, поет, письменник-автор п’яти книг: збірок поезій, філософських афоризмів, есе, історичних розвідок.


Дюрендак Михайло Васильович

2006 рік

Дюрендак Михайло Васильович народився 14 квітня 1927 року в Перечині в багатодітній родині. Крім нього тут ще виховувалося чотири сестри і троє братів.
Все своє життя – 54 роки працював муляром на будівництві, з них понад 30 літ очолював комплексну будівельну бригаду Перечинського райміжколгоспбуду.
Працюючи будівельником залишив добрий слід в кожному населеному пункті району. Упродовж цих років за його безпосередньою участю споруджено понад 60 різних будівель – адмінбудинків, житлових будинків і колгоспних ферм. У Перечині – житлові будинки для працівників лісо хімкомбінату, ресторани «Карпати» і «Перечин», торгівельні комплекси в Яслищі і в центрі Перечина.
Досконало володіючи справою муляра, штукатура, плиточника та вміння читати найбільш складні креслення проектів Михайлу Васильовичу було доручено керувати бригадою будівельників на спорудженні Будинку культури в центрі Перечина, на якому працював від початку будівництва до його завершення. Ця красива будова є гордістю для перечинців. Якість його будівельних робіт завжди була бездоганною. Маючи державний патент брав участь у розбудові приватного житлового будівництва, зокрема при розбудові вулиць Ломоносова і Садової. За свою довголітню роботу передав досвід роботи, навчив професії будівельника десяткам молодим працівникам.

Дюрендак М.В. неодноразово захищав честь міста району в обласних змаганнях будівельників, де посів призові місця.

За чесну і сумлінну працю нагороджений державними нагородами – орденами трудового Червоного прапора і Жовтневої революції, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

За його високий професіоналізм перечинці протягом двох скликань обирали його депутатом Перечинської районної ради.

Протягом десяти років працював позаштатним інспектором районного комітету народного контролю.

Серед мешканців Перечина здобув шану та авторитет.

 


Бублак Зіта Артурівна

2006 рік

Бублак Зіта Артурівна народилася 23 червня 1939 року в м. Перечин. Закінчила УжДУ, вчитель –філолог.

З І957 року працювала в Перечинській ЗОШ І- ІІІ ступенів, починаючи від піонервожатої, вчителя української мови і літератури до керівника районного методичного об`єднання вчителів - філологів району. Була керівником шкільного музею народно - краєзнавчого профілю. 
За 48 років педагогічної роботи вивела до самостійного життя чимало чесних вихованців. Як класний керівник, прекрасний педагог, прищеплювала учням любов до людини, до праці, спільно з педколективом школи зуміла зорієнтувати своїх учнів правильно вибирати професію. Багато її учнів стали прекрасними фахівцями медицини, освіти, культури, висококваліфікованими робітниками.
Маючи природжені організаторські здібності, згуртувала навколо себе учнів та молодь Перечина і організувала добру справу — пошук експонатів, якими користувалися селяни в побуті з глибокої давнини. Так, з її ініціативи був створений музей «Спадщина» народно – краєзнавчого профілю, який користується популярністю, сприяє розширенню світогляду учнівської молоді, привчає дітей до громадсько - корисної праці.

За велику організаторську роботу по залученню молодого покоління до вивчення та збереження історико - краєзнавчої спадщини міста Перечин неодноразово нагороджувалась Почесними грамотами і Дипломами.

Бублак З.А. протягом всього трудового життя приймає активну участь у громадсько – суспільному житті. Багато років брала участь у розвитку хорової самодіяльності. За час роботи депутатом міської ради 4 скликання, працюючи членом постійної депутатської комісії з питань житлово - комунального господарства, промисловості, будівництва, зв`язку, торговельного і побутового обслуговування, ініціювала і вносила актуальні пропозиції щодо розвитку територіальної громади міста Перечин.

Знаючи добре людей нашого міста, знаходячись в тісному з ними контакті, зібрала велику кількість матеріалів із історії і життя перечинців, які увійшли до книги „Перечин". Перечинці знають Зіту Артурівну, як людину творчу, не заспокійливу у своєму пошуку. І Користується великою повагою і авторитетом серед вчителів та мешканців міста Перечин.


Іванова Раїса Михайлівна

2007 рік

Іванова Раїса Михайлівна народилася 25 листопада 1938 року в с. Орлівка Вінницької області. Дитинство пройшло у важкі воєнні роки у рідному селі. Пізніше з батьком переїхала у Закарпатську область у м. Тячів, де проживала до 1952 року. 

У 1952 році переїхала до м. Перечин. В 1955 році закінчила Перечинську середню школу. В цьому ж році вступила на медичний факультет Ужгородського університету, який закінчила в 1961 році з червоним дипломом. За скеруванням поїхала працювати дитячим лікарем у Північний Казахстан, де пропрацювала до 1969 року.

Свою трудову діяльність в Перечинській ЦРЛ розпочала з 1969 року на посаді лікаря-педіатра, з грудня 1970 року по березень 1990 року переведена на посаду завідуючої дитячим відділенням, з квітня 1990 року дільничний лікар-педіатр дитячого відділення. В грудні 1997 року звільнено з роботи, у зв’язку з виходом на пенсію.

Іванова Р.М. неодноразово нагороджувалась Грамотами управління охорони здоров’я та райлікарні. В 1981 році нагороджена Значком «Відмінник здоровохорони», в 1986 році нагороджена медаллю «За трудову доблесть». В 1989 році нагороджена медаллю «Ветеран праці».                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         


Козак Іван Юрійович

2008 рік

Іван Юрійович Козак народився 10 жовтня 1936 року в с.Туриця Перечинського району в сім’ї лісоруба. Закінчив семирічку в рідному селі, Луганський педагогічний інститут ім. Т.Шевченка, Вищу партійну школу при ЦК КП України.

Поет, драматург. Автор романів у віршах «Покута» (1992), «Прозріння» (1994), «Сповідь» (1996), що склали трилогію «Доле наша, хто ти?», роману у віршах «Віків передзвони»(2001), а також драматичних творів «Гомін Барвінкової долини» (1978), «Чарівна сопілка» (1998), одноактівок – «Кривавий березень» (1994), «Ненаські владоможці» (1999).

Член Національної спілки письменників України з 1995 року, лауреат обласної літературної премії ім. Ф. Потушняка 2005 року за роман у віршах «Доле наша, хто ти?», лауреат крайової премії ім. Августина Волошина 2007 року за історичну драму «Судний час» і літературної премії ім.Ф.Потушняка в номінації «Драматургія» (2009) за згадувану драму, голова Перечинської районної організації «Просвіта».                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         


Мазнічко Антон Миколайович

2009 рік

Мазнічко Антон Миколайович народився в с. Грабів Рожнятівського району Станіславської області (нині Івано-Франківська обл.) 13 квітня 1937 року.
Середню освіту здобув у Спаській середній школі Рожнятівського району. Після чого поступив у Станіславський медичний інститут, який закінчив у 1960 році і був направлений на роботу викладачем по хірургії Кадіївського медичного училища і ординатором хірургічного відділення Кадіївської районної лікарні Луганської області.

В 1961 році був переведений на роботу у Виноградівське медичне училище викладачем хірургії і ординатором хірургічного відділення Виноградівської центральної лікарні.

Свою трудову діяльність в Перечині Антон Миколайович розпочав у 1962 році ординатором хірургічного відділення Перечинської районної лікарні. З 1967 року очолює хірургічне відділення Перечинської ЦРЛ. Неодноразово проходив курси підвищення кваліфікації на місцевій базі (м. Ужгород) та центральних клініках України (Київ, Харків, Львів). Атестаційною комісією признаний хірургом вищої кваліфікаційної категорії.

За період трудової діяльності в Перечині на плечі Антона Миколайовича лягло чимало випробувань. Йому довелося здійснити не один десяток тисяч операцій. Щороку здійснюється понад 500-600 операцій, третина з яких припадає на велику хірургію. Тобто це операції на черевній порожнині, легенях, шлунку, підшлунковій залозі, кишківнику. Під керівництвом Антона Мазнічка зроблено також і 4 операції при пораненні серця, які не проводяться в жодному гірському районі.

За діяльність Антона Мазнічка близько 20 колишніх хірургів рай лікарні виїхали працювати в Ужгород, ближче до місця проживання.
Таланту, професіоналізму та активній життєвій позиції Антона Мазнічка можна тільки позаздрити. Він горить сам і запалює інших, впевнено долає труднощі і вчить йти вперед, не зупиняючись на півдорозі…


Штефан Вальо

2009 рік

Вальо Штефан народився в с. Будковце район Михайлівці Кошицького краю (Словаччина) 19 листопада 1949 року. Громадянин Словаччини, працює в Україні з 1996 року заснувавши в м. Перечин невелике виробництво по розпилюванні лісу в орендованому приміщенні. В 2000 році п. Вальо Ш. було розроблено інвестиційний проект по побудові високоефективного виробництва глибокої переробки деревини, який успішно реалізовано.

На сьогодні ТОВ «Самвер» - це сучасне виробництво, оснащене новими європейськими технологіями по глибокій переробці деревини, яке створене завдяки внесеним п. Вальо Ш. великим інвестиціям, як в формі новітнього обладнання і оснащення, так і грошових коштах, завдяки його виключно працездатності, розуму і організаторським здібностям. Високоякісна продукція, яку виготовляє підприємство є конкурентоздат¬на ринках Європи. Створення такого рівня підприємства дало змогу забезпечити роботою частину працездатного населення м.Перечин, а особливо навколишніх сіл. Молодь на підприємстві становить до 70% від загальної чисельності працюючих. Працівники та жителі району особливо відмічають ту повагу, з якою ставиться п.Вальо Ш. до людей - простих українців. На підприємстві створено належні виробничі та побутові умови праці. Забезпечується передбачений інвестиційним проектом рівень заробітної плати. Щороку сотням малозабезпечених, інвалідам, престарілим та одиноким людям похилого віку району безкоштовно, включаючи і транспортні перевезення, надаються дрова-відходи для опалення.
Велика спонсорська грошова і матеріальна допомога від п.Вальо Ш. надається школам, інтернату, дитсадкам, храмам, громадським організаціям, закладам культури, окремим громадянам. Значні кошти вкладено в енергозбереження, екологію. П.Вальо Ш. активно сприяє райдержадміністрації, міськраді у вирішенні проблемних питань життєдіяльності міста, району. Ним облаштовано нове сміттєзвалище, що дало змогу закрити це болюче питання для міста на довгі роки.

Та чи не найбільш вагомим внеском п.Вальо Штефана у вирішення проблемних питань міста, які не вирішувались вже багато років, є облаштування і приведення в належний порядок кладовища в центрі Перечина та будівництво Хресної дороги, за що йому безмежно вдячні всі Християни.
На сьогодні п. Вальо Ш. теж за власні кошти завершує роботи по водовідведенню та будівництву нового кладовища в урочищі «Полякове», питання гостро стояло на порядку денному міськради вже декілька років.

До двох мільйонів гривень щорічно у вигляді податків, зборів, відрахувань у пенсійний фонд та фонди соціального страхування від діяльності створеного і очолюваного п.Вальо Штефаном підприємством - вагомий внесок в державний та місцевий бюджети, пенсійний фонд, в розбудову української держави. 


Судакова Ірина Іванівна

2010 рік

Судакова Ірина Іванівна народилася 22 лютого 1949 року в смт. Перечин Закарпатської області і є корінною жителькою Перечина.

В 1966 році закінчила Перечинську загальноосвітню школу.
Згодом навчалася в Ужгородському Державному музичному училищі за спеціальністю «Керівник оркестру народних інструментів та викладач ДМШ», яке закінчила у 1969 році.

З 1966 р. по 1967 р. працювала музичним керівником Т.Пасіцького дитсадка. З 1967 р. по 1987 р. вихователь Перечинського дитсадка «Веселка». З 1987 по 1994 рр. працювала музичним керівником Зарічівського дитсадка та керівником народного фольклорного ансамблю «Лемківчанка».
З 1994 року і по теперішній час працює музичним керівником Перечинської школи-інтернату. Разом з тим з 2000 року є директором Благодійного фонду підтримки дітей сиріт.

Ірина Іванівна вже на протязі багатьох років працює на педагогічній ниві. Багато сил віддає роботі з дітьми вразливих категорій, допомагає їм знайти своє місце в житті і стати повноцінними громадянами нашого суспільства.
Працюючи в благодійному фонді займається вирішенням проблем дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, а саме: захистом їх прав та інтересів, отримання освіти, працевлаштування, розвитком їх здібностей та вмінням застосувати їх у житті. Як керівник фонду вміло організовує роботу, що стосується співпраці з іншими громадськими організаціями, працює над залученням коштів для роботи з дітьми.

Судакова І.І. приймає активну участь в розвитку територіальної громади міста та місцевого самоврядування. В минулому була депутатом міської ради 3-го та 4-го скликань, головою постійної депутатської комісії з питань культури, освіти, медицини і спорту. Маючи потужну життєву енергію, стала ініціатором створення в нашому місті громадських організацій та органів самоорганізації населення – вуличних комітетів. Любов до дітей, їх навчання та розвиток постійно спонукають Судакову І.І. бути організатором багатьох культурно-масових заходів, які проводились і проводяться в нашому місті. Серед них екологічний карнавал, конкурси «Міс-Перечин», «Містер-Х», «Міні-Міс Перечина», гуморини та заходи, що пропагують здоровий спосіб життя серед молоді.

Ірина Іванівна має звання «Відмінник освіти України», нагороджена грамотами Міністерства освіти України та Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, а також грамотами обласних управлінь та районних відділів освіти та культури. У

У ході підготовки та реалізації мікропропозиції «Придбання та встановлення сміттєзбірників у м. Перечин» ГО «Агенція розвитку м. Перечин» у рамках проекту ПРООН СВА «Місцевий розвиток орієнтований на громаду» Судакова І.І. активно підтримала і надала значну допомогу. І це ще не весь список її заслуг. Ця людина користується повагою та авторитетом серед односельчан , колег по роботі, серед молоді, дітей та їх батьків. Життєрадісна, комунікабельна, енергійна, справжня патріотка свого міста.


Томаш Любомир Юрійович

2011 рік

Томаш Любомир Юрійович народився 10 травня 1942 року в с. Дубриничі Перечинського району. Закінчив середню школу у 1958 році і вступив на медичний факультет УжНУ, який закінчив у 1964 році.

Працював хірургом у Волинській області. Служив лікарем у рядах Радянської армії.

З 1967 року працює лікарем-анестезіологом Перечинської центральної районної лікарні. Одружений. Виховує двох дітей.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              


Хропіна Олеся Юріївна

2012 рік

Хропіна Олеся Юріївна народилася в смт. Перечин Закарпатської області 9 лютого 1952 року.

Свою трудову діяльність Олеся Юріївна розпочала доволі рано – навчаючись у 10 класі Перечинської середньої школи, працювала музичним керівником у Будинку піонерів. Після закінчення середньої школи пішла працювати на завод «Стеатит», а ще через рік вступила на хімічний факультет УжНУ, і навчання на вечірньому доводилось поєднувати із роботою на заводі.
У 1971 році почала працювати вожатою у Перечинській середній школі, а у 1974 році була обрана секретарем Перечинського райкому комсомолу.
Після одруження у 1978 році, разом з чоловіком поїхала у далекий та невідомий Свердловськ (тепер Єкатеринбург, Росія). Через 5 років повернулась у рідний Перечин і продовжила роботу інженера-лаборанта на заводі «Стеатит». Згодо почала працювати в Перечинському ВУЖКГ інженером по техніці безпеки.

З 1999 року працює в Перечинській міській раді.

Олеся Юріївна вже 5 скликань поспіль була депутатом Перечинської міської ради, а також очолює громадську жіночу організацію «Розмарія» та є головою ГО «Агенція розвитку м. Перечин», яка забезпечила наших жителів еко-сміттєзбірниками. Громадською організацією, на чолі з Хропіною О.Ю., завершено реалізацію проекту «Люби і знай свій рідний край», до якого були залучені учні шкіл нашого міста. Крім того Олеся Юріївна бере участь у різноманітних акціях та заходах, які організовує Перечинська міська рада.
Хропіна О.Ю. була одним із засновників газети «Перечинська тема» та фольклорного колективу «Нівроку», в якому брала активну участь.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         


Шніцер Роман Іванович

2012 рік

Роман Іванович Шніцер Народився 21 серпня 1962 року в смт. Перечин. Закінчив з відзнакою Ужгородський державний університет за спеціальністю «лікувальна справа». Заслужений лікар України, кандидат медичних наук.
Трудову діяльність розпочав хірургом у районній лікарні Житомирської області. Працював асистентом кафедри госпітальної хірургії УжДУ, заступником, головним лікарем обласної клінічної лікарні, начальником управління охорони здоров’я облдержадміністрації.

З 2005 року – завідувач кафедри медицини катастроф та військової медицини УжНУ.

З березня 2010 року – очолює управління охорони здоров’я облдержадміністрації.

Обирався депутатом обласної ради четвертого скликання.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              


Кузнецова Любов Опанасівна

2015 рік

Любов Опанасівна народилася в працьовитій сім’ї. Працювала на заводі «Стеатит» до його ліквідації. Розумна, жіноча і вміла. Разом з чоловіком виховали і вивели в люди своїх восьмеро діток. Старша дочка п.Любові Алла успішний підприємець. Виховує троє дітей. Друга дочка Інна за фахом юрист. Двоє синів Віталій і Ігор – знані в колах області як відмінні футболісти. Любов Опанасівна працює прибиральнецею місцевої музичної школи

____________________________________________________________________________________________________________________________________________

Гаваші Андрій Андрійович

2016 рік

Андрій Андрійович Гаваші народився 24 лютого 1939 в м. Ужгород — колишній футболіст та спортивний діяч. Виступав за другу збірну СРСР. Увійшов до символічної збірної Закарпаття усіх часів. Володар почесного звання «Заслужений працівник фізичної культури» та його обрано почесним громадянином м. Великий Березний. Випускник фізмату Ужгородського держуніверситету.

Свою ігрову кар'єру розпочав у юнацькій команді «Спартак» (Ужгород). У 1956 р. наставник ужгородців Михайло Михалина його ще зовсім молодим юнаком запросив до головної дружини. Незабаром на талановитого молодого голкіпера звернули увагу тренери київського «Динамо» і в 1959 р. він, разом зі своїми одноклубниками Турянчиком та Сабо переїхав у столицю України. Перший сезон у складі киян, став найуспішнішим в кар'єрі воротаря. Замінивши на останньому рубежі травмованого основного кіпера команди Макарова, продемонстрував надійну і впевнену гру, чим привернув до себе увагу тренерів збірної СРСР, яка тоді почала підготовку до Кубку Європи.

Гаваші у 1959 р. зайняв шосте місце серед лауреатив щорічної нагороди Футболіст року в Україні. Згодом він потрапляє в списки кандидатів в збірну СРСР, проводить з національною командою збори, беручи участь у тренувальній грі. (В той час він був внесений в заявку на товариський матч збірних СРСР і Чехословаччини, в якому був дублером Льва Яшина). Але зіграти в головній команді країни, так і не вдалося.

Наступного року він повернувся до рідного клубу. В ужгородському «Спартаку», хоч був воротарем, однак розкрив себе і в атаці. Навіть одного сезону став найкращим бомбардиром цієї команди, яку в 1961 р. перейменували на «Верховину» і в якій він завершив свою ігрову кар'єру.

Перечинці пам’ятають Андрія Гаваші як чудового гравця і тренера футбольної команди «Хімік» Перечин, котра в 60-70-х роках була однією з найкращих команд Закарпаття. У 1967 році «Хімік» вперше виборює звання чемпіона Закарпатської області.  Андрій Андрійович в Перечині показав себе і прекрасним фахівцем у галузі промисловості, працюючи на заводі «Продтовари»,  а згодом 18 років у конструкторському бюро заводу «Стеатит». Після того він працював заввідділом молоді і спорту Перечинської РДА.

А чи не найяскравіша життєва сторінка в житті Андрія Гаваші — 12 років на посаді голови Федерації футболу Закарпаття (1995–2006), 10 років делегатом Федерації футболу України на матчах вищої і прем'єр-ліги країни, а також діяльність на посаді члена виконкому ФФУ, в якій виконував обов'язки заступника голови комітету по зв'язках із регіонами (курирував західні області).

____________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Сусла Юрій Федорович

2016 рік

Юрій Федорович Сусла народився 5 лютого 1934 в м. Перечин, Закарпаття — футболіст. Воротар, виступав  за такі клуби:  «Спартак» (Ужгород), СКА (Львів), ЦСКА (Москва), «Карпати» (Львів). Працював тренером у СДЮШОР «Карпати» (Львів). Єдиний, хто досі є тепендіантом клубу ще з часу створення команди у 1963 році. Сьогодні проживає в Перечині та Львові. Закінчив Львівський інститут фізкультури (1966).

Почав кар'єру в команді «Червона Зірка» Перечин (1952—1953 роки). Протягом сезону 1954 спочатку грав за «Спартак» (Ужгород), потім перейшов до ОБО (Львів). В сезоні 1957 року талановитого воротаря запросили до головного армійського клубу країни — ЦСК МО (Москва), але Сусла провів у чемпіонаті лише 2 поєдинки. 

 Наступного року повернувся до львівського СКВО з яким посів 1-е місце в третій зоні класу «Б» і потрапив до фінального турніру за вихід до найвищої радянської ліги. Проте вже в першій грі турніру, який проходив у Тбілісі, Юрій Сусла отримав травму й не зміг взяти участь у наступних іграх. У боротьбі за єдину путівку львів'яни посіли 5-е місце серед 6 команд.

Перед сезоном 1963 перейшов до щойно створеного клубу «Карпати» (Львів). 21 квітня 1963 року взяв участь в історичному, першому офіційному матчі «Карпат» — львів'яни на власному полі перемогли з рахунком 1:0 «Локомотив» (Гомель), а Сусла відстояв гру «на сухо».

Тренерська діяльність

Після першості 1966 року завершив кар'єру футболіста, у сезоні 1968 увійшов до тренерського штабу «Карпат». Разом з клубом, який виступав у першій лізі,  здобув Кубок СРСР 1969 року.

З 1979 року працював у СДЮШОР «Карпати» (Львів). Серед його вихованців: Віталій Постранський, Олег Венчак, Микола Сич, Руслан Забранський і Богдан Шуст та багато інших талановитих гравців.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

      

     
Кепич Ірина Петрівна

2017рік

Кепич Ірина Петрівна народилася 4 червня 1939 року в селі Сімер Перечинського району Закарпатської області в багатодітній сім’ї.

У 1946 році на відмінно закінчила Сімерську семирічну школу, а відтак Перечинську середню школу. Згодом, закінчила Закарпатський лісотехнічний технікум і Київський інститут народного господарства, де в останньому здобула спеціальність інженера-економіста.

Трудову діяльність почала в 1961 році на Перечинському лісохімкомбінаті: спочатку відбірником проблісохімічної продукції, згодом – диспетчером, старшим товарознавцем, інженером по праці і заробітній платі, старшим інженером по технічному нормуванню праці, а в 1974 році очолила відділ організації праці і заробітної плати Перечинського ЛХК.

У червні 1977 року, обрана головою Перечинського районного комітету народного контролю, а в листопаді 1978 року обрана головою виконкому Перечинської районної ради народних депутатів. У 1981 році була обрана першим секретарем Перечинського райкому КПУ, де працювала до січня 1986 року.

Після закінчення повноважень секретаря райкому, продовжувала працювати на різних посадах в органах державної влади. А після виходу на пенсію в квітні 2002 році по трудовому договору на умовах контракту була прийнята в селищну раду консультантом з економічних питань, де працювала до 2007 року.

За час своєї трудової діяльності, виконувала різні громадські доручення.

З 1973 по 1955 рр. (вісім скликань) обиралася депутатом Перечинської районної ради та депутатом Закарпатської обласної ради 2-х скликань (була членом планово-бюджетної депутатської комісії). Зараз очолює  ветеранську організацію м.Перечин, член Президії районної організації, член Громадської ради при Перечинській міській раді ветеранів та секретар Ради жіночої організації міста Перечин.

За активну участь в суспільно-політичному житті, з нагоди 20-ї річниці Незалежності України, в серпні 2011 року, Указом Президента України була нагороджена медаллю «Двадцять років Незалежності України». У травні 2015 року, за рішенням депутатів Перечинської міської ради, нагороджена відзнакою «За розвиток Перечина».

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

  

Гунка Федір Федорович

2017 рік

 

Гунка Федір Федорович народився 8 серпня 1946 року в смт Перечин Закарпатської області.

В 1964 році закінчив Перечинську середню школу. У цьому ж році почав працювати робітником в Перечинському ЛХК.

З 1965 року працював робітником Надвірнянського ЛК Івано-Франківської області.

З 1968 року – вихователь Перечинської школи-інтернату.

У 1971 році закінчив Івано-Франківський педінститут. У цьому ж році призначений директорм Тур’я-Бистрянської ВШ. З 1974 року завідуючий Перечинським відділом культури.

З 1978-1982рр. – працював вихователем Перечинської школи-інтернат.

З 1984 року – вчитель історії Перечинської ЗОШ І-ІІІ ступенів, а з 1986 року по вересень 2012 року директор школи.

Обирася депутатом Перечинської районної ради 4-х скликань.

Одружений. Виховав сина.